Токсичні стосунки схожі на гру в рулетку. Робиш ставку, програєш, сподіваєшся відігратися. Знову ставка, знову програш. Думаєш, що все вистачить, просадив майже всі гроші. Але тут трапляється невеликий виграш. І сподіваєшся, що ось тепер ти зрозумів, як грати, тепер попре. Але ні, знову програш за програшем. Займаєш ще гроші. І знову все програєш. Але зупинитись складно. Тепер, коли вкладено дуже багато, хочеться відігратися. І продовжуєш вкладатися. І стає ще складніше зупинитись, бо вкладено ще більше. А щоб відігратися – підвищуєш ставки… Ну а наприкінці – руйнація людини. (Можна згадати Достоєвського). Більше про стосунки читайте тут https://fudokan.kiev.ua/.
У токсичні відносини вкладаються, точніше – зливаються ресурси. Чим більше і довше ресурсів вкладається, тим більше очікування, що колись вони відіграються, тим складніше відпустити ці стосунки. Але ресурси виснажуються. Потім виснажується резерв. І вийти стає практично неможливо.
Коли варто припинити гру у рулетку? Чи варто у неї взагалі грати?
Моє суб’єктивне – із токсичних стосунків варто виходити. Що раніше, то краще. Виснаження ресурсів, руйнація самооцінки сильно закручують вирву у бік ще більшого погіршення ситуації.
Але якщо людина не готова завершити ці відносини. М.б., фінансова залежність, м.б., ступінь спорідненості не дозволяє, м.б. ще щось.
А ось тут повертаюся до попередніх метафор про Хармса та гру в рулетку.
Часто буває, що токсичність партнера для людини щоразу – як першого. Як і в грі в рулетку гравець щоразу чекає на виграш, так і тут – людина щоразу чекає, що зараз її не уколять отруйною шпилькою, а нарешті полюблять. Щоразу розкривається у своїй вразливості та надії, а отримує по вухах.
Як урятуватися?
Бути підготовленим до того, що зараз буде не порція кохання, а порція отрути. Тобто. не сподіватися, не чекати кохання, а розуміти, що зараз, як і в попередні 100 500 разів, буде плювок.
Розуміти, що цей плювок не щось особисте, а просто так влаштований партнер. Програш у рулетці – не тому, що гравець тупий і не розгадав механізм виграшу, а тому що сама гра так влаштована.
Мати пучок кейсів, як реагувати на отруйні плювки. Не з позиції довірливої дитини, яка чекає на кохання і засмучується, розчаровується щоразу. А з позиції дорослого, котрий уже знає, що кохання тут не дочекатися.
Подумати про свою цінність. І про те, хто її визначає.
Ось партнер вкотре каже, що й самі ви відстій, і все, що ви робите теж відстій.
Ок може думати, як хоче. А як ви самі думаєте?
Якщо самооцінка ще не вбита в мотлох, то можна зупинити її руйнування про токсичного партнера. І вірити не йому, а собі.